Севрюк Олександр Олександрович
| Севрюк Олександр Олександрович | |
|---|---|
| Олександр Олександрович Севрюк | |
| Народився | 4 лютого 1893 Росоша, Липовецький повіт, Київська губернія, Російська імперія |
| Помер | 26 грудня 1941 (48 років) Франкфурт-на-Одері, Третій Рейх ·залізнична катастрофа |
| Країна |  Російська імперія Українська Держава УНР.svg){kind=small} Веймарська республіка.svg){kind=small} Третій Райх |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик, громадський діяч, дипломат |
| Посада | Член Всеросійських установчих зборівd |
Олекса́ндр Олекса́ндрович Севрю́к (4 лютого 1893, Росоша, Київська губернія, Російська імперія — 1941, Франкфурт-на-Одері, Третій Рейх) — український державний, громадський і політичний діяч. Дипломат часів Української революції 1917—1921 років. Член Української партії соціалістів-революціонерів.
Народився у дворянській родині.
Дід, Франц Іванович Севрюк, з дворян Київської губернії, православний, розпочав службу в армії 28 січня 1822. Прапорщик (17 лютого 1827), підпоручик (15 вересня 1831), 5 березня 1834 звільнений зі служби. З 21 лютого 1836 приватний пристав Кишинівської міської поліції, з 12 травня по 12 листопада 1838 – на тій же посаді в Акерманській міській поліції. Був одружений із Марією Григорівною Міліцькою.
Батько, Олександр Францович Севрюк (4 квітня 1845 – 23 липня 1901), начальник залізничної станції Липовець. 10 вересня 1889 одружився з дворянкою Теклою Йосипівною Дмуховською, католичкою, мав дітей Олександра та Вікторію (14 жовтня 1896).
З 1902 по 1911 рр. Олександр навчався у Луцькій гімназії, жив на Парадній вулиці, в домі Биховського. З осені 1911 по травень 1912 навчався в Петербурзькому Технологічному інституті, жив біля місця навчання, на Подільській вул., 20. Відрахувався за власним бажанням "для вступу до університету"[1]. Під час навчання член української студентської громади та Інформаційного бюро українських студентських організацій Петрограда.
Від квітня 1917 року був членом Української Центральної Ради від студентських організацій. Очолював комісію з розробки законопроєкту про скликання Українських установчих зборів.
15 січня 1918 року очолив делегацію УНР на мирових переговорах з Центральними державами у Бересті. 9 лютого підписав Берестейський мир[2].
1919 року — член делегації УНР на Паризькій мирній конференції, згодом — посол у Римі.
У середині липня 1919 року працював над завданням Начальної Команди Української Галицької Армії — повернути з Італії військовополонених галичан; йшли переговори про сформування в таборі Кассіно чотирьох дивізій по 12 тисяч стрільців кожна.
У 1920—1941 роках в еміграції в Парижі та Німеччині, де проводив спочатку прорадянську діяльність, а потім співпрацював з владою Третього рейху.
Загинув внаслідок залізничної катастрофи поблизу Франкфурта-на-Одері.
- ↑ Особиста справа студента Технологічного інституту О. Севрюка, арк. 2-16
- ↑ Севрюк О. Берестейський Мир 9—ІІ—1918 (Уривки зі споминів). Paris: Les Nouvelles Ukrainiennes, 1927. 15 c.
- Севрюк Олександр Олександрович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.174-175
- Севрюк Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1710. — 1000 екз.
- Т. Осташко. Севрюк Олександр Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 502—503. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 729.
- Веденєєв Д., Бурім Д. Дмитро Дорошенко і «справа Севрюка» // Наукові записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. — К., 1997. — Т. 2.
- Кривець Н. Дипломатичне представництво УНР в Німеччині // Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки. — К., 2002. — Вип. 11.
- Гальчевський-Войнаровський Я. З воєнного нотатника — Київ : Діокор, 2006. — с. 191 — ISBN 966-8331-22-2
- В. І. Головченко. Севрюк Олександр Олександрович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  | ||
в Україні | Альфонс Мумм фон Шварценштейн (1917—1918) • Йоханнес Граф фон Берхем (1918—1919) • Геннеке фон Бассевіц (1992—1993) • Александр Арно (1993—1996) • Ебергард Гайкен (1996—2000) • Дітмар Ґерхард Штюдеман (2000—2006) • Рейнгард Шеферс (2006—2008) • Ганс-Юрген Гаймзет (2008—2012) • Крістоф Вайль (2012—2016) • Ернст Райхель (2016—2019) • Анка Фельдгузен (2019—2023) • Мартін Єґер (2023—т. ч.) | |
в Німеччині | Олександр Севрюк (1918) т. п. • Козій Омелян (1918) т. п. • Федір Штейнгель (1918) • Микола Порш (1918—1920) • Роман Смаль-Стоцький (1920—1923) • Микола Василько (1923) т. п. • Володимир Ауссем (1921—1923) пред. • Іван Пісковий (1992—1994) • Юрій Костенко (1994—1997) • Анатолій Пономаренко (1997—2003) • Сергій Фареник (2003—2005) • Микола Балтажи (2005—2006) т. п. • Ігор Долгов (2006—2008) • Євген Чорнобривко (2008) т. п. • Наталія Зарудна (2008—2011) • Василь Химинець (2011—2012) т. п. • Павло Клімкін (2012—2014) • Василь Химинець (2014) т. п. • Андрій Мельник (2014—2022) • Олексій Макеєв (2022—) | |